БІБЛІОТЕКА

Chajnyj Pjanica починався як телеграм-канал і валіза пуеру. Нас було кілька людей, яким набридло дивитися, як Європа п’є пил із пакетика, поки добрий лист не залишає гір.

Ми не чайний дім і не імпортер із прайсом від постачальника. Ми ті, хто сам сідає в автобус до села, п’є з фермером п’ять годин поспіль і їде звідти з двома кілограмами, якщо сподобалось, і ні з чим, якщо ні.

Ми купуємо біля джерела. Це означає: не на складі в Гуанчжоу, а там, де лист зібрали — найчастіше в Юньнані, у людей, чиї імена ми можемо назвати.

Кожен урожай куштуємо наосліп, поруч із торішнім. Якщо чай не кращий за той, що вже стоїть на полиці, ми його не беремо, яким би гарним не був млинець.

Тому в нас не буває «вічного» асортименту. Добрий лист закінчується, і це нормально.

Церемонія — за бажанням. Якість — ні. Можна заварювати гунфу з таймером і вагами, а можна кинути п’ять грамів у горня: чай, який ми привезли, витримає і те, й інше.

Ми не розповідаємо легенд про імператорів і не продаємо вік замість смаку. Якщо млинцю двадцять років і він так собі — ми скажемо. Якщо молодому шену три роки і він чудовий — теж скажемо.